Наближалося свято Різдва Христового. В недільній школі старанно готувалися, щоб достойно прославити Ісуса Христа. Сестри вперше мали виконати псалом в супроводі чотирьох гітар та дудочки. Коли керівник ансамблю запитав, хто хоче грати на дудочці, першою відгукнулася Христинка. Вона зі старшим братом Данилом багато років ходила в недільну школу. Обоє вчилися грати на фортепіано. Пізніше, коли організувався гітарний ансамбль, Данило став грати на гітарі, а Христинка з іншими дівчатками співала. Вона була найменшою в групі.
На останній репетиції брат Денис, який відповідав за програму, похвалив Христинку. Дівчинка дуже старалася, багато працювала, і мелодія просто лилася від серця. Данило був здібним хлопцем, понадіявся на себе, дома мало брав гітару до рук – помилявся. Його інструмент часто створював незрозумілі звуки. Це було відчутно всім. Денис пожурив його і попросив допрацювати.
Вдома Христинка розповіла мамі про все, що сталося. Данило розлютився, схопив дудочку, кинув на підлогу, з усієї сили гримнув грубим черевиком. Дудочка хруснула. Ремонту вже не підлягала. Всі знали історію цієї дудочки. Денис був лауреатом конкурсу і цей інструмент йому подарували за зайняте перше місце.
Христинка розплакалася.
- Що я скажу у Церкві? Як подивлюся в очі Денису?
Данило добре вхопив від тата і ще більше розізлився на всіх. Закінчилося тим, що ні сестричка, ні брат не прийшли на свято.
Пройшли роки. Данило одружився і вже має сина. А історія з дудочкою до цього часу озивається болем у його душі. О, якби можна було повернути минуле! Якби можна було стерти з пам’яті цей прикрий поступок!
Слава Богу – вихід є! Єдинородний Божий Син зійшов на багатостраждальну, поневолену дияволом, землю. Родився в бідних яслах, жив серед простих людей і служив їм. Ісус Христос взяв на Себе усі наші гріхи та провини, витерпів покарання за них – помер, тяжко страждаючи замість нас на хресті і в третій день воскрес. Сьогодні Христос праворуч Отця молиться за тих, хто сповідує Його Своїм Спасителем.
Коли ми приходимо до Ісуса Христа з покаянням, то Він прощає і ніколи не згадує. Кров Ісуса Христа очищає кожного віруючого від усякого гріха. А нам потрібно навчитися прощати не тільки інших, але й самих себе.
Лидия Гапонюк,
Турция, Стамбул
Пишу стихи, прозу. Родилась в Украине, живу в Стамбуле.
Прочитано 12073 раза. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Мудре рішення. - Левицька Галина
Вийшла з друку моя перша книжечка з дитячими християнськими оповіданнями. Українською мовою. Повнокольорова. Оповідання \\\"Мудре рішення\\\" ввійшло у цю книжечку
Замовити можна за тел. 0972665447 Моя сторінка в фейсбуці:
https://www.facebook.com/profile.php?id=100001665337155
Поэзия : 2) Огненная любовь вечного несгорания. 2002г. - Сергей Дегтярь Это второе стихотворение, посвящённое Ирине Григорьевой. Оно является как бы продолжением первого стихотворения "Красавица и Чудовище", но уже даёт знать о себе как о серьёзном в намерении и чувствах авторе. Платоническая любовь начинала показывать и проявлять свои чувства и одновременно звала объект к взаимным целям в жизни и пути служения. Ей было 27-28 лет и меня удивляло, почему она до сих пор ни за кого не вышла замуж. Я думал о ней как о самом святом человеке, с которым хочу разделить свою судьбу, но, она не проявляла ко мне ни малейшей заинтересованности. Церковь была большая (приблизительно 400 чел.) и люди в основном не знали своих соприхожан. Знались только на домашних группах по районам и кварталам Луганска. Средоточием жизни была только церковь, в которой пастор играл самую важную роль в душе каждого члена общины. Я себя чувствовал чужим в церкви и не нужным. А если нужным, то только для того, чтобы сдавать десятины, посещать служения и домашние группы, покупать печенье и чай для совместных встреч. Основное внимание уделялось влиятельным бизнесменам и прославлению их деятельности; слово пастора должно было приниматься как от самого Господа Бога, спорить с которым не рекомендовалось. Тотальный контроль над сознанием, жизнь чужой волей и амбициями изматывали мою душу. Я искал своё предназначение и не видел его ни в чём. Единственное, что мне необходимо было - это добрые и взаимоискренние отношения человека с человеком, но таких людей, как правило было немного. Приходилось мне проявлять эти качества, что делало меня не совсем понятным для церковных отношений по уставу. Ирина в это время была лидером евангелизационного служения и простая человеческая простота ей видимо была противопоказана. Она носила титул важного служителя, поэтому, видимо, простые не церковные отношения её никогда не устраивали. Фальш, догматическая закостенелость, сухость и фанатичная религиозность были вполне оправданными "человеческими" качествами служителя, далёкого от своих церковных собратьев. Может я так воспринимал раньше, но, это отчуждало меня постепенно от желания служить так как проповедовали в церкви.
